Мережимо Перемогу!
Чи були ви коли-небудь на справжній толоці, де всі учасники об’єднані однією метою – допомогти господарю у будуванні хати? Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості осіб. Це така собі форма селянської взаємодопомоги, на яку скликають сусідів, родичів та товаришів, односельців, що працюють добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю.
Щось подібне відбувається у міському будинку культури на плетінні маскувальних сіток для наших захисників та військової техніки. Щоправда ця толока не одного дня, а довготривала, і щодня потребує вмілих та невтомних рук.
Працівники Публічної бібліотеки по можливості майже щодня долучаються до цієї важливої справи, бо ж як в такий важкий для країни час можна стояти осторонь – коли твій син, чи брат, чи батько, чи просто друг, або знайомий захищає рідні рубежі. Тож і звернулися до нас ріднесенькі військові з проханням про три маскувальні сітки, що додало нам більшої відповідальності в роботі, адже тих для кого вони призначені знаємо особисто.
Користуючись нагодою хочеться розповісти про те, як відбувається сам процес плетіння в цьому закладі. Кожного дня в будинку культури працює гурт людей, що приходять сюди з єдиним бажанням – допомогти нашій країні вистояти проти навіженого ворога. Деякі працюють постійно. Вони досконало знають як закріпити сітку, як її доточити чи укоротити, яку техніку плетіння використовувати, які кольори краще вибрати, тощо. Якраз ці самовіддані люди створюють атмосферу добра і затишку для всіх охочих зробити і свій вклад у загальну справу. Вони щораз терпеливо і доброзичливо вчать кожного новачка, підказують, радять, гостинно частують чаєм або кавою чи смаколиками, які самі принесли, або їх пригостили небайдужі містяни.
Іноді тут гамірно, іноді тихо – все залежить від контингенту людей, що тут працюють. Якщо плетуть жінки, то йдуть жваві обговорення ситуацій на фронті, подій місцевого та світового значення, обмін рецептами, адже пора консервацій настала, а скоро вже й осінь. Якщо до плетіння стали студенти чи діти – то біля сіток на диво тихо, бо більшість із них працюють в навушниках: хтось слухає аудіо книгу улюбленого жанру, а хтось музику. Іноді відомі пісні сучасних українських виконавців звучать на весь зал і тоді всі охочі разом підспівують. Серед тих хто займається плетінням є і місцеві жителі і переселенці. Через день приїздять жіночки з села Пішок, таким чином висловлюючи свою довіру і підтримку ЗСУ.
Тут немає якихось часових обмежень. Ті хто прибігають на годинку чи дві йдуть – на їх місце стають інші. Немає зайвих запитань – тільки злагоджена кропітка ручна робота. Проте ніхто не нарікає. Навпаки: люди радіють, що можуть допомогти захисникам. В приміщенні панує така позитивна енергетика, що вона мабуть разом із матеріалом вплітається в сітку, тож віримо, що буде ще краще захищати наших бійців. Кожна така сітка супроводжується ангеликами-оберегами, з любов’ю виготовленими нашими волонтерами.
Як на війні немає вихідних, так і у волонтерів їх немає, бо черга із запитів на сітки сформувалась на тижні вперед. Листочок, серединка, листочок, серединка – отак щодня мережиться наша з вами Перемога, яку наближають не тільки бійці ЗСУ, а й ми звичайні люди.
На останок хочу додати, що для плетіння сіток наразі є необхідний матеріал, а ось вільних рук постійно не вистачає. Тож, коли у вас є вільна хвилинка, приєднуйтесь, запрошуйте друзів, знайомих і незнайомих небайдужих громадян. Бо хто як не ми підтримає нашу армію…? Щоб коли прийде довгождана перемога кожен з нас міг сказати: - «Я теж в перемогу зробив свій вклад!»
Слава Україні!
Наталія НЕТКАЛ, Публічна бібліотека Корсунь-Шевченківської міської ради
