Шановні земляки!
На жаль, жорстока війна продовжує забирати кращих та приносити горе в оселі українців. Одразу двоє наших Воїнів, Героїв, жителів села Пішки повернулися додому на щиті – Андрій Бровченко та Анатолій Степаненко.
***
Андрій Вікторович Бровченко, молодший сержант, стрілець стрілецького відділення окремого стрілецького батальйону, поліг у бою з російськими загарбниками в Донецькій області 10 лютого 2023 року. Народився Андрій Вікторович 30 листопада 1977 року в багатодітній родині, в селі Пішки. Закінчив Моринську загальноосвітню школу. Відслужив в лавах ЗСУ. Після повернення зі строкової служби залишився працювати в селі у галузі сільського господарства. Працював на різних роботах, був на заробітках в Польщі. У рідному селі створив сім’ю.З початку повномасштабної війни йому, як людині з високими моральними якостями, було важко пережити наругу над рідною землею. Напередодні Дня Незалежності України, 23 серпня 2022 року, він змінив свої звичні будні на воєнні, свідомо обравши для себе непростий шлях Воїна-захисника. Певний період був у групі санітарів, умів підтримати та підбадьорити кожного пораненого, врятував багатьох побратимів.
Останній раз теж хотів врятувати… хоч знав, що ризикує власним життям.
Тож нині схиляємо голови в скорботі перед загиблим Героєм. Не існує слів, аби висловити наш біль… Є тільки горе, неосяжне чорне горе… І пекуче прагнення помсти – найменше, що можна зробити.
***
Анатолій Васильович Степаненко, старший сержант, командир протитанкового взводу вогневої підтримки окремої аеромобільної бригади, поліг у бою з російськими окупантами на Донеччині 11 лютого 2023 року. Анатолій Васильович народився 21 лютого 1981 року. Закінчив Моринську школу, потім аграрний ліцей, відбув строкову військову службу, одружився. Працював на різних роботах, в тому числі і за кордоном. Перед війною був охоронцем у ТОВ НВФ «Урожай». Любив риболовлю. Такий відпочинок на природі, де відбувається єднання людини з природою, вважав найкращим. До цього хобі заохотив і своїх дітей. Багато мріяв і будував плани на майбутнє, проте російські загарбники 24 лютого 2022 року перекреслили всі його сподівання й надії.
Анатолій став на захист своєї країни і віддано боровся з ворогом та вірив у перемогу, бо вважав, що війна заради війни – це шлях в нікуди, а війна заради цінностей власного народу, країни, своїх предків і майбутніх поколінь – шляхетна і справедлива.
Без сина, брата, чоловіка, батька залишились його рідні – ті, для кого він жив, кому був щирим помічником, порадником і другом. Спочивай з миром, наш земляче, наш Герою!
***
Йдуть у засвіти найкращі … Ті, кому б творити Україну, продовжувати рід український, бути нашим майбутнім.
Не забудемо! Помстимося! Кожен на своєму фронті.
