Посмертна мандрівка Тараса Шевченка.
162 роки тому, відбулося перепоховання Тараса Шевченка. Його тіло, подолавши відстань у 1850 кілометрів, 22 травня спочило в українській землі, на Чернечій горі, біля Канева.
Неможливо уявити, що Шевченко міг спочивати на Смоленському кладовищі в Петербурзі біля Церкви Смоленської ікони Божої матері, де був похований 13 березня 1861 року на кошти друзів.
Але ні – майже два місяця знадобилося друзям і прихильникам Шевченка, щоб зібрати кошти й домовитись про перепоховання.
За життя Шевченко був фанатичним мандрівником, таким собі тревел-блогером 19 століття. Із власної волі, й без неї, Тарас побував у Польщі, Литві, росії (в багатьох куточках), Швеції і Данії (круїз Балтикою на пароплаві), Казахстані, Киргизії. Мандри Шевченка Україною давно обросли легендами – майже в кожному селі є чи то дуб-липа, (у Корсунь-Шевченківському каштан)чи то криниця, пов’язані із відвідинами поетом.
Ніколи до Шевченка і після нього, народ так не гуртувався навколо ідеї поховання свого великого представника. Жодна інша могила українця не стала таким культовим місцем. Один лише Тарас Шевченко має могилу, біля якої сходяться шляхи України.
Похоронна процесія Шевченка тривала два тижні. За цей час вона зупинялася у Серпухові, Тулі та Орлі на росії, а далі помандрувала через Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю і Бровари до Києва. Київська влада, на чолі із губернатором Васильчиковим, тим самим, що заарештував Шевченка у 1859 році, заборонив селитись в Україні й вигнав на росію, була дуже незадоволена шумною величезною поховальною процесією. Заборонивши прощання в усіх великих київських храмах, дозволено було завезти труну із поетом у невелику церкву Різдва Христового, на Подолі, біля Дніпра. Будь які промови також заборонили.
Частина киян, особливо студенти, хотіли поховання Шевченка у Києві. Навіть могилу приготували на горі Щекавиця, над Дніпром. Але Григорій Честахівський переконав усіх, що Тарас заповів поховати себе біля Канева, тому 20 травня труну завантажили на пароплав «Кременчук» і повезли у Канів.
У Каневі два дні прощалися із поетом в Успенському соборі, а на третій, волами на возі повезли важку труну на Чернечу гору. Попід Дніпром дороги не було – річка сильно розлилася, тому процесії довелося зробити великий гак грузькою багнистою дорогою по горам. 22 травня багатостраждальний великий українець нарешті спочив у рідній землі.
Виступаючи з промовою над домовиною поета, Пантелеймон Куліш сказав: «Будь, Тарасе, певний, що ми Заповіт виконаємо і ніколи не звернемо з дороги, що ти нам проложив…». Висока Чернеча гора над Дніпром-Славутою нам щораз нагадує про цю заповідану Шевченком дорогу – дорогу Добра, дорогу Любові, дорогу вільної України!
В Публічній бібліотеці Корсунь-Шевченківської міськоі ради напередодні 162-річниці перепоховання Т. Г. Шевченка працівники бібліотеки презентували для відвідувачів книжкову виставку « І на гору Чернечу нас дороги ведуть».
