Сьогодні ми провели в останню земну путь військовослужбовця ЗСУ, старшого сержанта Олега Миколайовича Павленка.
Олег Миколайович Павленко народився 29 березня 1976 року в с. Деренківець. Там закінчив школу, а згодом здобув фах у Гарбузинському училищі №33. Пройшов службу у Збройних Силах України, деякий час працював у відділку поліції м. Києва, потім столяром у столиці, адже мав золоті руки. Тривалий час віддав роботі в Корсунь- Шевченківському лісовому господарстві.
Олег мав активну життєву позицію, був учасником АТО, учасник бойових дій. Добровільно став на захист України у травні 2014 року, брав участь у бойових діях. Мав численні нагороди, зокрема медалі «За оборону Волновахи", "Новотроїцьке, Старогнатівка, Гранітне". У 2015 році був демобілізованим.
Перед повномасштабним вторгненням працював за кордоном, але, щойно почалася повномасштабна війна, повернувся додому. Уже 4 березня 2022 року став на захист України, кажучи: «Це мій обов’язок. Там мої хлопці, я піду». Олег Павленко був не просто воїном – він був Людиною з великої літери. Відважний, справедливий, чесний і щирий. Він мав неймовірну силу духу, був надійним другом і побратимом, який завжди приходив на допомогу. Його життєва мудрість, доброта та людяність залишили глибокий слід у серцях усіх, хто його знав.
На війні був водієм, боронив Україну на різних напрямках, останнім часом – на Харківщині. Був надзвичайно вмотивованим і завжди казав, що захищає не лише свою землю, а й майбутнє дітей.
На початку березня 2025 року отримав звання старший сержант. Приїхав у короткострокову відпустку додому, але 7 березня 2025 року його серце передчасно зупинилося... Йому було лише 48…
Олег Павленко був світлою людиною, яку поважали за його мудрість, працьовитість і вміння підтримати у найважчі моменти. Він завжди надихав інших, вмів знайти слова, які надавали сил. Нехай його ім’я назавжди буде вписане в історію боротьби за свободу та незалежність України.
Слава Україні! Слава Героям!
